Якщо впродовж перших хвилин знайомства лікар не говорить, що він адепт докмеду – перевірте його пульс. Нині кожен авторитетний фахівець і медцентр вважає за свій обов’язок усюди вказувати, що його практика базується на доказовій медицині. Від цього словосполучення вже буквально рясніє в очах. Чи це погано? Нумо обговорювати.
Саме поняття «доказова медицина» означає медичний підхід, за яким спеціаліст розв’язує питання про будь-які лікувальні втручання з огляду на докази їхньої ефективності, безпеку та інтереси пацієнта.
Навіщо взагалі нам потрібен цей докмед, лікували ж якось раніше – і нормально було…
Перш ніж відповісти, спробуйте уявити, як би ви діяли за таких ситуацій:
1. До вас завітав медпредставник із презентацією нового препарату: переконує в його перевагах і запевняє, що це диво фармакології. І щоб неодмінно переконати вас, демонструє результати досліджень. Не британських учених, звісно, але вони мають досить переконливий вигляд: випробування проводилися (щоправда, на тваринах), а побічних ефектів взагалі немає. Хіба ж не диво?
Чи призначатимете ви цей препарат своїм пацієнтам?
2. Як спраглий до нових знань спеціаліст ви берете участь у науковій конференції. Тема дуже актуальна – ви давно хотіли дізнатися про сучасні тактики лікування, та ще й у досвідчених колег. От тільки конференцію організувала фармкомпанія, а в доповідях через одну згадуються назви її лікарських препаратів.
Чи довірятимете ви таким джерелам?
3. До вас на огляд приходить пацієнт після консультації кандидата медичних наук і просить виписати рецепт на рекомендовані ним препарати. Ви переглядаєте лист призначення, а там – 5–7 найменувань, частина з яких – з ноотропним ефектом.
Чи будете ви виписувати рецепт за цим призначенням?
Якщо на всі запитання ви відповіли «Ні», вітаю! Ви – на світлій стороні докмеду.
Щоб і надалі не піддаватися сумнівним аргументам, не зазнавати впливу чужого чи власного досвіду/інтуїції, а достеменно знати відповідь (або вміти її знайти), послуговуйтеся перевіреними фактами. От тільки постає питання: де їх шукати?
Кожен лікар у своїй практиці вивчає базу: підручники, атласи, методичні рекомендації за фахом. Усе перелічене – тверді знання. Вони потрібні, але не закривають потреби ведення реальної консультації. Один нюанс: за наявності букета захворювань чи протипоказань до «книжного» лікування підручники не допоможуть.
Наступне джерело, до якого лікар може звернутися – клінічні рекомендації. Користуватися ними логічно та обґрунтовано, але ж знову нюанс: вони призначені для ідеальних умов.
Левел-ап – систематичні огляди та метааналізи. Сам систематичний огляд є аналізом кількох клінічних досліджень із конкретної теми, який автори роблять за вас. А метааналіз поєднує числові дані із цих досліджень.
Якщо, наприклад, у дослідників було недостатньо учасників, поєднуючи дані, можна підвищити точність результатів. Здавалося б, на цьому можна вже зупинитися, але огляди та метааналізи публікують нечасто. До того ж вони не завжди охоплюють питання, що цікавлять лікарів, а знайти якісний переклад з іншомовного джерела, якщо лікар не опанував англійську – той ще квест.
Останнім етапом пошуку перевіреної інформації є оригінальні статті. Про них ми й поговоримо трохи докладніше.
Золотий стандарт серед матеріалів із доказовою базою – рандомізовані контрольовані дослідження. Вони є сліпим дослідженням груп (контрольної та експериментальної), яке дає відповідь на одне або кілька клінічно значущих запитань.
Які є особливості?
- Питання, закладене в основу дослідження, має бути актуальним і вирішеним під час дослідження (формат PIKO).
- Для проведення експерименту має бути достатньо учасників. Якщо вибірка буде занадто вузькою, якість отриманих результатів різко зменшиться. Наприклад, дію препарату досліджували лише в осіб 20-45 років, а як він впливає на старші групи – невідомо.
- Дослідження має проводитися наосліп для всіх учасників та персоналу. Враховуються всі дрібниці: як відбувся розподіл на контрольну та експериментальну групу, де зберігаються документи з аналітикою, чи знає медперсонал, хто до якої групи належить, як діяти з ускладненнями в експериментальній групі та багато іншого.
- Вимірювання результатів має бути стандартизованим, а результати – чітко внесеними до протоколу. Втручання мають проводитися однаково в усіх групах.
- Підсумки підбивають на підставі рекомендованих стандартів CONSORT, дотримання регламенту яких вже з більшою ймовірністю свідчить про якість проведеного дослідження.
На що ще звертати увагу, щоб швидко орієнтуватися, чи якісне дослідження?
- Розподіл людей на групи. За ідеального сценарію експериментальні та плацебо-групи мають схожі параметри: одна раса, захворювання, стадії, супутні патології тощо.
- Розкриття фінансування дослідження та спонсорства.
- Які кроки робилися для приховування інформації.
- Чи були учасники, що вибули – і як це описують автори.
- Робота над помилками. Що не вийшло під час дослідження, що можна було зробити краще.
- Як описуються результати проведеної роботи. Як розкриваються побічні дії та чи описується співвідношення користі та шкоди.
Більше пунктів можна знайти в чек-листі CONSORT.
Де шукати оригінальні статті?
1. UpToDate
Мало хто з лікарів ще не знайомий із цим ресурсом. Команда модераторів ресурсу перевіряє статті перед публікацією, тому ризик натрапити на неякісне дослідження досить низький (хоча й тут гарантії може дати тільки Бог).
Для пошуку потрібної вам інформації варто вводити в пошукове поле якнайбільше ключових слів – захворювання, препарат, використовувати прийменники та фільтри.
2. Cochrane
Сайт, на якому можна знайти короткі резюме статей, написані простою мовою.
3. Журнали
Матеріали перед публікацією в журналах перевіряються експертами та рецензуються. На жаль, і в знаменитому Lancet бувають промахи, тож відоме ім’я не дає 100% гарантії.
4. Відкриті ресурси
До таких, наприклад, можна віднести PubMed. Кількість статей на ресурсі величезна, оскільки ніякого добору вони не проходять. Тому до інформації, що публікується там, варто ставитися обережно.
Яке б джерело ви не обрали, на що б не посилалися колеги – завжди ставтеся до інформації критично. Доказовий підхід потребує часу та постійної самоосвіти, однак лише він може дати вам тверде підґрунтя в розвʼязанні клінічних рішень.
