Ефективна комунікація між лікарем та пацієнтом — основа якісного надання медичної допомоги. Вона має велику вагу в забезпеченні прав пацієнта та дотриманні етичних принципів лікарської діяльності. Щоб налагодити безпечні відносини з обох сторін, необхідно знати та розуміти законодавчі та етичні норми. Розберімо їхні основні аспекти.
Етичні норми
Етична сторона медичної комунікації здебільшого регулюється суспільними морально-етичними стандартами, як-от:
1. Принцип поваги до особистості пацієнта
Лікар зобов’язаний поважати людську гідність, права та свободи пацієнта, незалежно від його статі, віку, соціального статусу, релігійних чи політичних переконань.
2. Принцип конфіденційності
Медична таємниця є одним із базових принципів роботи лікаря. Її розкриття можливе лише за згодою самого пацієнта або у випадках, передбачених законодавством – коли збереження медичної таємниці може нашкодити суспільству чи оточенню самого пацієнта (наприклад, у разі поширення інфекційних захворювань, ситуаціях жорстокого поводження з дітьми тощо).
3. Принцип поінформованої згоди
Пацієнт має дістати від лікаря повну інформацію про стан здоров’я, діагноз, методи лікування та можливі ризики. Лікар не має права проводити лікування чи діагностичні процедури без згоди пацієнта. Виняток становлять стани, які загрожують життю пацієнта. За пацієнта молодше 14 років і пацієнтів, визнаних недієздатними, згоду на медичні маніпуляції має надавати їхній законний представник.
Якщо пацієнт має захворювання зору, яке унеможливлює самостійне заповнення ним бланку добровільної згоди, а також на цей момент він не має представника чи опікуна, то формуляр поінформованої згоди може заповнити лікар у присутності та за підписами не менш як двох лікарів.
4. Принцип емпатії
Щоби побудувати довірчі стосунки з пацієнтом та досягти бажаного результату від лікування, спілкування має ґрунтуватися на повазі, небайдужості та співчутті лікаря.
Правові норми
Тепер перейдемо до нудних, але таких необхідних норм, які має знати кожен лікар, а саме — правових. Комунікація в системі охорони здоров’я України регулюється такими документами, як-от:
- Конституція України: стаття 49 гарантує право кожного на охорону здоров’я та медичну допомогу;
- Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»: саме в ньому ми знайдемо список прав та обов’язків медичних працівників та пацієнтів;
- нормативно-правові акти Міністерства охорони здоров’я України;
- Кримінальний кодекс України;
- міжнародні документи: Верховною Радою було ратифіковано низку міжнародних конвенцій, які визначають стандарти в галузі охорони здоров’я та захисту прав людини;
- локальні документи медичних установ (внутрішні інструкції, регламенти).
Вищеперелічені документи за своєю суттю спрямовані на регулювання медичних відносин та захист прав пацієнта. Лікареві, своєю чергою, неодмінно треба знати, коли та за що в цих відносинах настає юридична відповідальність.
До основних причин настання юридичної відповідальності можна віднести: втручання в здоров’я пацієнта без його згоди; порушення медичної таємниці, помилковий діагноз чи лікування; недбалість лікаря; порушення санітарних норм та стандартів.
Залежно від причин юридичну відповідальність лікаря можна класифікувати так:
- Цивільно-правова відповідальність. Регулюється Цивільним кодексом України (ст. 1166) та передбачає відшкодування збитків, завданих пацієнту внаслідок недбалості чи медичної помилки. Якщо, наприклад, буде доведено, що лікар виконував свої обов’язки неналежним чином і це призвело до каліцтва пацієнта, лікар (або медустанова, у якій він працює) буде зобов’язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду пацієнтові.
- Адміністративна відповідальність. До групи порушень, за які настає цей вид відповідальності, можна віднести дії (спеціальні або необережні), а також бездіяльність, що не тягне за собою тяжких наслідків, наприклад, неправильне ведення медичної документації або порушення санітарно-гігієнічних норм. Такі порушення, як правило, караються накладенням штрафу.
- Дисциплінарна відповідальність настає за порушення правил внутрішнього розпорядку, трудової дисципліни або професійних стандартів (наприклад, надання невідкладної допомоги). Порушник може дістати догану чи бути звільненим.
- Кримінальна відповідальність. Настає в разі грубого порушення або невиконання лікарських обов’язків, яке спричинило тяжку шкоду здоров’ю або смерть пацієнта. Відповідно до статті 140 Кримінального кодексу України неналежне або невиконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, яке завдало тяжкої шкоди пацієнтові, карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або виправними роботами/обмеженням волі/позбавленням волі на строк до двох років. Якщо ж шкода була заподіяна неповнолітньому – такі діяння караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Також важливою умовою несення відповідальності є не лише наслідки заподіяної шкоди, а і причини. Якщо шкоди було завдано ненавмисно, а через сторонні чинники (пацієнт не виконував призначення лікаря, індивідуальні особливості організму), медичний працівник не буде покараний.
Щоб убезпечити себе та мінімізувати ризики, лікар має:
– чітко та прозоро вести всю медичну документацію; дістати поінформовану згоду пацієнтів, детально розписувати перебіг маніпуляцій, етапи лікування;
– дотримуватися стандартів медичної допомоги, затверджених Міністерством охорони здоров’я України;
– стежити за змінами в законодавстві щодо охорони здоров’я та постійно підвищувати свою кваліфікацію;
– намагатися вести ефективну комунікацію зі своїми пацієнтами, не доводячи до конфліктних ситуацій.
Етико-правові норми у відносинах лікар — пацієнт є базою. На жаль, ми часто звертаємося до неї, коли щось уже пішло не так. Знання та дотримання цих принципів надає можливість побудувати не лише якісну, а й безпечну комунікацію.
