Кожен робочий день лікаря — це десятки маніпуляцій, стратегій та рішень, що змінюють життя пацієнта. І кожне з них несе ризик. Не лише для пацієнта, а і для вас. А тепер чесно дамо відповідь на запитання: коли та за яких обставин ми беремо згоду пацієнта на медичне втручання? І чи беремо її взагалі?
Що таке поінформована згода пацієнта та її форми
Проведення будь-якого медичного втручання можливе лише за наявності добровільної поінформованої згоди пацієнта. Це означає, що пацієнт дістав від вас повну та доступну для нього інформацію про діагноз, розуміє всі допустимі ризики та можливі ускладнення, знає повну лікувально-діагностичну картину, аж до альтернатив, і рішення ухвалює сам без стороннього тиску.
Відповідно до законодавства України, є два види згоди пацієнта: усна та письмова.
- Усна згода застосовується в базових неінвазивних лікувально-діагностичних маніпуляціях (огляд, прослуховування, звичайне УЗД).
- Письмова згода є обов’язковою в разі оперативних втручань, анестезії, клінічних досліджень, процедур, що супроводжуються підвищеним ризиком.
Згідно зі ст. 284 Цивільного кодексу України, головне — сам факт згоди, а не її форма. Але очевидно, що в разі спірної ситуації усну згоду складніше підтвердити. Формат письмової згоди законом не регулюється, тому ви можете скласти її текст самостійно. Кожному медичному закладу краще мати власний шаблон для кожної серйозної маніпуляції.
Порада: чим докладніше буде описане саме захворювання, процедура, можливі ризики та ускладнення, тим краще.
Згода неповнолітніх на медичне втручання
У неповнолітніх взяття згоди та форма інформування має свої особливості:
- До 14 років за неповнолітніх рішення ухвалюють батьки чи законні представники. Попри це, етично (і професійно) — пояснити дитині, що ви збираєтеся робити, зрозумілими їй словами.
- З 14 до 16 років пацієнт уже бере участь в ухваленні рішення разом із батьками та може дістати повну інформацію про свій стан. На практиці ж згоду дають і батьки, і дитина, хоча юридично останнє слово — за батьками.
- З 16 років пацієнт має право самостійно погоджуватися чи відмовлятися від медичного втручання. Згода батьків із цього віку вже не є обов’язковою.
Подекуди медичне втручання може проводитися без згоди пацієнта:
- є пряма загроза життю, а пацієнт непритомний;
- у психіатричній допомозі — коли пацієнт небезпечний для себе чи оточення;
- є загроза поширення інфекцій (особливі випадки, передбачені законом).
Право на «ні»: відмова від медичної допомоги
Крім згоди, пацієнт має право відмовитися від медичного втручання, навіть з огляду на те, що це рішення може призвести до погіршення його стану чи навіть летального наслідку. Як і у разі зі згодою, відмова має бути поінформованою, зафіксованою документально, а пацієнт має бути дієздатним.
Якщо від медичної допомоги відмовляється повнолітній пацієнт, нам залишається лише переконатися, що він розуміє ризики та можливі наслідки. Як би нам не хотілося допомогти та вилікувати всіх, але повага до вибору та автономії пацієнта вища за це.
У випадку з неповнолітнім пацієнтом не все так просто.
Ми можемо зіткнутися з кількома сценаріями відмови:
- відмова одного або обох батьків дитини віком до 16 років;
- відмова пацієнта з 14 до 16 років;
- відмова пацієнта з 16 до 18 років.
Кожна ситуація відмови від медичної допомоги справді непроста, і важливо розуміти, чиє рішення має юридичну силу. Якщо ви підозрюєте, що відмова від лікування або діагностичних процедур призведе до тяжких наслідків для здоров’я пацієнта, можна ініціювати лікарський консиліум або звернутися до суду.
Як оформити консиліум?
Ви ініціюєте консиліум. Зазвичай до його складу входить лікар, профільні фахівці (залежно від супутніх захворювань) та завідувач відділення.
У протоколі колегіальної наради обов’язково необхідно докладно описати клінічну ситуацію зі ступенем тяжкості, деталізувати ризики для здоров’я пацієнта з можливими наслідками та підсумувати висновком із вашими подальшими діями.
Треба розуміти, що скликання консиліуму — це медичне рішення, а не юридичний інструмент. Він є першим етапом, на якому підтверджується діагноз та необхідність подальших маніпуляцій, оцінюються можливі ризики та фіксується позиція лікаря.
Коли та як варто звертатися до суду?
Якщо є загроза здоровʼю, але ситуація некритична, медичний заклад або органи опіки звертаються до суду. Як правило, йдеться про відмову від медичної допомоги пацієнтів віком 14–16 років, а подекуди й старше. Однак варто пам’ятати: якщо ваш пацієнт перебуває в критичному стані, чекати на рішення суду не потрібно — закон дозволяє діяти негайно.
Зазвичай офіційна заява до суду подається або від медичного закладу, або від органу опіки. У заяві вказують дані пацієнта та його батьків, докладний опис діагнозу, лікування та факт відмови від втручання. Також важливо обґрунтувати, чому саме запропонована процедура чи операція є необхідною та чим, на вашу думку, відмова може зашкодити здоров’ю пацієнта. До заяви додають:
- протокол консиліуму;
- копію історії хвороби пацієнта;
- письмову відмову від втручання з боку пацієнта та/або батьків.
У складних невідкладних ситуаціях суд може ухвалювати рішення дуже швидко, навіть того ж дня.
Так, ми всі прийшли в медицину лікувати, а не заповнювати папірці. Але грамотно оформлена згода чи відмова пацієнта від медичної допомоги — це не бюрократія, а частина професійної етики та ваша особиста безпека.
