Головна причина, через яку лікарі віддають перевагу дорослим пацієнтам, а не дітям – труднощі в спілкуванні з батьками: вони заздалегідь видаються «злими, такими, які не доглядають належним чином за дитиною, лишень і намагаються написати скаргу». Друга причина – неможливість налагодити контакт із дитиною: вона тільки-но переступила поріг кабінету, а вже плаче, захлинаючись – й огляд зіпсовано… Якщо етиці та поведінці з дорослими пацієнтами лікарів ще намагаються вчити, то теорії про взаємодію з дітьми та їхніми батьками взагалі не подають. Але ж від якості ваших комунікативних навичок залежатиме, чи прийде дитина на повторний огляд, чи дотримуватимуться батьки плану лікування, і загалом ваше задоволення роботою.
З моменту першого контакту в дитини вже складаються асоціації, пов’язані з лікарями, процедурами, та її майбутнє ставлення до свого здоров’я та тіла. Чи будуть ці асоціації позитивними або ж негативними – залежить від вас.
З чого почати?
- Перше правило огляду дитини – створити безпечне середовище
Щоб дитина почувала себе на огляді в безпеці, батьки самі мають вас не боятися 🙂 На жаль, на повну міру вплинути на ставлення батьків до медицини ми не можемо, але допомогти сформувати адекватне ставлення дитини до неї – цілком.
Обговоріть із батьками, як підготувати дитину до огляду в лікаря. Найкращий варіант – коли тато чи мама скаже дитині, що сам/сама ходить до цієї клініки лікуватися. Можна перетворити це на гру. Головне, батьки мають переконати дитину в тому, що у відвідуванні лікаря немає нічого страшного, а якщо дитині не сподобається, вона зможе піти.
Попередній досвід та подробиці не варто описувати. Тим паче, якщо вони негативні.
Намагайтеся класти край таким висловам батьків, як: «Якщо не слухатимешся, тітка тобі зробить укол», «Плакатимеш – прийде лікар» і под.
До початку огляду дитина має вдома поїсти та виспатися.
Як проводити огляд дитини?
1. Представтеся та коротко розкажіть про себе.
2. Познайомтеся зі всіма присутніми.
3. Називайте дитину на ім’я.
Розмовляючи з дитиною, дивіться на неї, а не на батьків. До пацієнтів-підлітків варто звертатися «на ви». Не варто сюсюкати, називати «котиками», «зайчиками» та натягувати чергову усмішку. Діти швидко зчитують нещирість.
- Друге правило огляду дитини – встановити довіру
Її належить вибудовувати як з батьками, так і з дитиною.
Збираючи скарги та анамнез, залучайте дитину до розмови. Можете звернутися до всіх із запитанням: «Хто хоче розповісти, що трапилося?». Якщо дитина почне, батьки можуть доповнювати сказане. Традиційно склалося, що аж до підліткового віку (а іноді – і до повноліття) дитина ніяк не включена до процесу огляду в лікаря. За неї все розповідає мама або тато, вирішують також виключно батьки.
Залучаючи дитину до процесу, ми визнаємо її за рівну, дієздатну особистість, формуємо надалі її участь у прийнятті рішень та відповідальність за своє здоров’я. Особливо це стосується пацієнтів-підлітків.
Ви маєте бути готові до того, що не всі батьки віддадуть перевагу такому підходу, багато хто через гіперопіку захоче відсторонити дитину від обговорення, посилаючись на те, що «це травматично, страшно і взагалі не треба, вона ще маленька». У кожній родині – своя культура та стосунки: обговорюйте, але не засуджуйте.
Запитайте в дитини, чи хоче вона бути на огляді наодинці з вами, чи щоб хтось із батьків залишився в кабінеті.
Чому про це важливо питати?
Маленькі діти вважають за краще залишатися з батьками. Під час проведення процедур чи маніпуляцій це спростить вам роботу, оскільки ви зможете залучати батьків: просити взяти дитину за руку або потримати її на руках.
Зверніть увагу: якщо дорослі, які супроводжують дитину, вчиняли над нею насильство, вона може захотіти залишитися з вами наодинці. Залишатися з лікарем віч-на-віч можуть хотіти й пацієнти-підлітки.
Дайте дитині освоїтися в кабінеті: багато маленьких пацієнтів соромляться, і їм потрібен час. Нехай дитина безперешкодно обійде кабінет, торкнеться до речей: за пару хвилин вона сама виявить цікавість і захоче піти на контакт.
У будь-який момент огляду дитина може почати плакати/істерити – це нормально. Якщо стан не екстрений, запросіть дитину на наступний огляд, коли вона буде в настрої. Не змушуйте її продовжувати, утримуючи силою. Вона вирішить, що це місце – небезпечне.
Постійно ведіть діалог із батьками та дитиною. Говоріть із ними зрозумілою їм мовою.
Якщо вам треба провести обстеження або процедуру чи маніпуляцію, спочатку докладно опишіть мету й послідовність дій батькам, а потім – дитині. Коментуйте кожен свій крок. Не використовуйте складні терміни – це може налякати дітей.
Якщо процедура болісна, так і скажіть дитині. Чесно визнайте, що буде неприємно. Якщо говорити, що «це, ніби комарик вкусить», «ти навіть не помітиш» і под., а в результаті зробити боляче, дитина більше не довірятиме вам.
Можна попередньо показати процедуру на собі, дорослому чи іграшці.
Тільки не використовуйте фрази на кшталт: «Терпи, ти вже дорослий», «Хлопчики/дівчата не плачуть» – це неетично.
Під час проведення огляду (не на етапі збору анамнезу – про це йшлося вище) у кабінеті варто перебувати разом із батьками й також коментувати те, що відбувається. Це важливе правило убезпечить вас від скарг на сексуальному підґрунті.
Запитуйте дозволу дитини на вчинення кожної дії. Вона має відчувати, що може контролювати те, що відбувається з її тілом. Щоб дитина знала: у будь-який момент вона може відмовитися, якщо стане боляче/неприємно.
Чого не варто робити під час огляду?
- Критикувати батьків
Не обговорюйте вчинки батьків, не перекладайте на них провину за стан дитини. Дитина не почуватиметься в безпеці, якщо ви негативно ставитеся до головних людей у її житті. Ви ж розумієте, самі батьки теж будуть не в захваті та, найімовірніше, заздалегідь знецінять усі ваші подальші дії.
Ви з батьками маєте діяти, як єдина команда – тільки так дитина дотримуватиметься ваших рекомендацій.
- Критикувати/оцінювати дитину
Будьте особливо толерантними з пацієнтами-підлітками.
Після озвучення діагнозу та плану лікування може статися, що батьки заперечуватимуть почуте. Хворобу дитини мати/батько може сприйняти як власну недосконалість та відчути провину. Пояснюйте, аргументуйте, демонструйте джерела з підтвердженими даними, щоби переконати їх.
Ваша мета – не змусити силою виконувати ваші вимоги, а спільно ухвалити рішення. Навіть якщо переконати батьків не вдасться, і вони захочуть звернутися до іншого лікаря за альтернативною думкою. Це нормально.
Успіх лікування безпосередньо залежить від побудови якісних взаємин під час огляду.
